«1990-ті були надзвичайним часом, аби стати моделлю», – говорить Клаудія Шиффер у своїй новій книзі «Captivate!». У 1987 дівчину помітив скаут модельного агентства на дискотеці в Дюссельдорфі. І після цього вона стала однією зі світових супермоделей.
«Captivate!» – перша виставка в Дюссельдорфі, куратором якої була сама Шиффер. Завдяки книзі, кожен читач має змогу заглянути за лаштунки показів та зйомок редакційних кампаній. Книга змушує нас замислитись – чи доведеться нам знову пережити епоху моди 1990-их?
Одразу після публікації книги, журналістам Vogue вдалося взяти ексклюзивне інтерв’ю у Клаудії Шиффер. Вони дізналися про те, як змінилася сфера моделінгу та які fashion-фотографи її надихають.
У книзі сказано, що 1990-ті – це «десятиріччя, яке нещодавно пережило помітне культурне відродження». Як ви думаєте, чому 90-ті так захоплюють людей?
1990-ті були винятковим десятиліттям. Часом піднесення культури стилю, народження супермоделей та безстрашної творчості. З’явилися молоді дизайнери, фотографи, стилісти та артдиректори, які докорінно змінили наш погляд на моду та дизайн. Оскільки модна фотографія є демократичною формою мистецтва, яка поширюється на білбордах, цифрових платформах, упаковках та в журналах, вона має величезну сферу впливу. 1990-ті були переломним десятиліттям, яке вітало модну фотографію та фотографів як рушійну силу у візуальній культурі.
Мода перейшла від високого гламурного перфекціонізму 1980-х до розкутого, роздягненого настрою 1990-х. Високе змішувалося з низьким; вулиця – з кутюр, жакети Chanel – зі старими Levi’s, облягаючі сукні – із кросівками Alaia. Мода підтримувала самовираження, і це було весело і круто. Це також останнє десятиліття перед цифровою революцією.
Чому ви вирішили назвати книгу «Captivate!»?
Я дуже хотіла саме цю назву, щоб зобразити візуальні експерименти та свободу вираження, які були характерними для цієї епохи. Через різні розділи книги, включаючи «Феномен супермоделей», «Кампанії», «Обкладинки» та «За лаштунками», я прагнула продемонструвати різні аспекти історії, зміни в естетиці та моді.
Ви прожили 90-ті по-справжньому надзвичайно. Опишіть магію цього десятиліття.
Моделінгу взагалі не було у моїх планах. Можна сказати, що я майже нічого і не знала про цю сферу. Коли скаут модельного агентства Metropolitan підійшов до мене тієї ночі 1987 в Німеччині та поцікавився, чи не хотіла б я стати моделлю, я прийняла це за жарт та запропонувала йому звернути увагу на мою подругу. Та через декілька тижнів я опинилася в Парижі на фотосесії разом із Еллен фон Унверт. Ми працювали над новою кампанією для Guess Jeans. Пізніше я зустріла Карла Лагерфельда, який запропонував мені бути обличчям для Chanel. Тоді ж мені вдалося зробити першу обкладинку для британського Vogue разом із відомим американським фотографом Хербом Рітцем.
Проте справжньою магією для мене була спільна робота із фотографами та навчання в майстрів своєї справи. Завдяки моделінгу, я змогла відкрити для себе цей світ та познайомитися з неймовірними та цікавими людьми. Я багато вивчила про фотографію, дизайн, бізнес, ну і звичайно, мені вдалося краще пізнати себе.
Як змінювалася культура моделінгу?
Спочатку моделінг був жахливим і хвилюючим, а слава супермоделі поширювалася далеко за межі подіуму. Я з’являлася у фільмах Девіда Леттермана, Джея Лено. Приваблювала натовп на виступах у шоурумах та на зйомках, а також подорожувала світом. Це було божевільно. Майже так само, як бути рок-зіркою. На тижнях моди ви не могли дістатися до свого авто, якщо вам ніхто не допоможе прокласти шлях до нього. Люди прорізали дірки в модних наметах і намагалися нас сфотографувати. Але, попри славу, було відчуття приватності – це була доцифрова епоха, і за межами професійної сфери відносно небагато людей носили камери. У порівнянні з сьогоденням, професія мала певні рамки. Можна було втекти й відпочити, а успіх моделі не був пов’язаний з популярністю в соціальних мережах.
Сьогодні існує набагато ширша різноманітність типів моделей: за расою, віком і фігурою, і це дуже позитивні зміни. Існують онлайн-платформи і засоби масової інформації, сайти тижнів мод та заходів, на яких моделі можуть знайти роботу, а також поділитися своїми думками.
Профільтрувати всі ваші фотографії 1990-их років здається таким важким завданням. Як вам вдалося обрати найкращі для публікації?
Я колекціоную fashion-фотографії ще з початку своєї кар’єри. Гельмут Ньютон, Річард Аведон, Пітер Ліндберг, Херб Рітц та Елен фон Унверт – роботи всіх цих видатних фотографів були в моїй колекції і вона була основою виставки. Я використовувала власний архів і почала збирати «Captivate!», як гігантський пазл. У цьому процесі мені найбільше сподобалося згадувати ту чарівну магію епохи, яку я пережила. Я була рада під час локдауну залишатися вдома, за околицями міста і працювати над цим захоплюючим проєктом, глибоко занурившись в цифрові архіви і особисту бібліотеку fashion-журналів та переглядати пам’ятні й дорогі для мене речі.
Чому я розпочала над цим працювати? А чому б ні? Вибір був повністю зумовлений естетикою. Я мала змогу обирати серед буквально тисячі зображень. Мені хотілося показати одразу велику кількість форматів модної фотографії в доцифрову епоху – від малюнків, полароїдів і листів до модних журналів, fashion-кампаній та карток моделей. Також я хотіла продемонструвати чіткий контраст між знаковими глянцевими обкладинками, образами на подіумах та відвертими кадрами за бекстейджем.
Я запитувала себе: чи є це квінтесенцією 90-их років? І, чи передають ці зображення індивідуальне бачення кожного фотографа? Завдяки цій книзі, я хотіла віддати належне командам фотографів, моделей, стилістів, перукарів і візажистів.
Ви маєте глибокий ентузіазм до модної фотографії. Як він змінився з 1990-х років?
У 1990-х індустрія моди зростала в геометричній прогресії, щоб стати глобальною силою, якою вона є сьогодні, прискорюючись через нове тисячоліття і в 2010-ті. Підживлені цифровою революцією та вибухом нових брендів, модна фотографія, зображення та продукти тепер повсюдно присутні в інтернеті, IRL (in real life - в реальному житті), а тепер – і в метавсесвіті. Смартфон буквально відкрив нам очі на силу фотографії та візуальний сторітелінг. За 30 років модна фотографія також стає все більш бажаною та колекційною. Моя власна колекція, безперечно, поповнилася.
Останніми роками Касс Берд і Зої Гертнер, які знімають красиві портрети жінок різного віку, а також Харлі Вейр, яка блискуче вловлює складні емоції, захопили мою уяву. І ще мене захопила яскрава та емоційна робота Тайлера Мітчелла.
Які мають бути відносини між моделлю та fashion-фотографом? Наскільки ці відносини є особливими та важливими?
По суті, між фотографом та моделлю має бути взаєморозуміння. Як модель, ви маєте вивчити роботу фотографів, дизайнерів, зрозуміти їхні настрої й навчитися транслювати це бачення перед об’єктивом. Для Valentino ви стаєте романтичною героїнею, для Versace – безпощадною спокусницею, а одягнувши Chanel, ви маєте бути невимушеною, шикарною жінкою.
На початку я зрозуміла, що кожен фотограф бачить по-різному. Гельмут Ньютон був прискіпливий до кожної деталі, і саме це надає його образам такої графічної сили. А Елгорт навпаки – майстер вловлювати бадьорість на свіжому повітрі. Робота з Еллен фон Унверт була схожою на спілкування з хорошим другом. Але сама зйомка – це алхімія усіх сфер – фотографії, зачіски та макіяжу, локації та декорації, моделей, стилістів, арт-директорів та редакторів. Це результат чудової командної роботи.
90-ті – це епоха супермоделей. Я дуже рада, що ви включили до своєї роботи цю культову фотографію Герба Рітца 1993 року – вона так підсумовує ту епоху. Як це: бути сольним талантом і, одночасно, – частиною сильних, запеклих жінок?
Ця обкладинка для Vogue 1993 року, на якій я, Стефані Сеймур, Наомі Кемпбелл і Крісті Терлінгтон були одягнені в смугасті топи та білі вирізи, відобразила буйність епохи та товариськість суперниць.
Ми були візуальною та економічною силою. Ми завжди були більш потужними та впливовими разом. Сила супермоделі була так блискуче використана Джанні Версаче, Chanel, Dolce & Gabbana, Dior і багатьма фотографами, включаючи Річарда Аведона, Мішеля Конта, Пітера Ліндберга та Стівена Мейзела, які досягли успіху в ансамблевих зйомках. Це вимагає певної майстерності! Бути сольним талантом чи рости та розвиватися разом із групою таких же моделей? Режими по-різному вимогливі, але бути частиною команди завжди чудово.
З такими інноваціями, як цифрова фотографія, чи буде у нас знову епоха моди, схожа на 90-ті?
Час може мати схожі риси з минулою епохою, але він ніколи не буде таким же. Проте, я вважаю, що є паралелі між 90-ми й теперішнім часом – зокрема у прийнятті нових талантів, у сплеску творчості в усіх аспектах бізнесу, захоплюючих колабораціях, пристрасті до наставництва та, перш за все, у світі після пандемії.
